Все для вчителя фізичної культури

МЕТОДИ НАВЧАННЯ НА УРОКАХ ФІЗКУЛЬТУРИ На уроках фізкультури учні набувають знань, умінь навичок. Процес навчання будується, як і на уроках інших предметів, відповідно до дидактичних принципів радянської педагогіки. Внаслідок того, що змістом уроків фізкультури є рухова діяльність, існує певна специфіка застосування методів навчання на цих уроках. На практиці проведення уроків використовуються різноманітні методи і методичні прийоми навчання. Ці методи можна поділити на три групи: а) словесні (пояснення, бесіда, розпорядження, команда, підрахунок) б) наочні (показ вправи учителем або учнем, демонстрування техніки виконання вправ на плакатах, схемах, кінокільцівках); в) практичні (практично виконання вправ). Краще розроблені й більш поширені наочні методи та метод практичного виконання вправ учнями. Поєднання показу і практичного виконання вправ посідає основне місце при навчанні основних положень і рухів рук, ніг, тулуба, голови, з яких складаються рухові дії. Навчаючи учнів, учитель переважно називає вихідні положення певної вправи, наприклад: “Руки на пояс”, визначення початку дії — «Вправу починай!», регулювання темпу виконання вправи шляхом відліку — «Раз» «Два», «Три» і т. д. Такий метод навчання забезпечує практичне засвоєння учнями вправ, але не озброює їх відповідними знаннями про назви елементарних рухів і положень тіла, про правила їх виконання, про різні характеристики рухів тощо. В діючих програмах та методичних посібниках з фізичної культури навіть немає чіткого визначення змісту та обсягу знань, які повинні засвоювати учні. Передбачені навчальною програмою елементарні теоретичні відомості з фізкультури є лише початком цієї справи. Словесні методи відіграють важливу роль у навчанні фізичних вправ, в активізації пізнавальної діяльне дітей і озброєнні їх знаннями. Від того, як озброюються учні знаннями про фізичні вправи, значною мірою лежить ефективність їх фізичного виховання: формування умінь і навичок, виховання правильної постави, розвиток довільного регулювання рухів, звичка самостійно використовувати засоби фізичної культури в повсякденному житті тощо. Однією з причин недостатнього використання словесних методів у навчанні фізичних вправ є те, що методичній літературі не обгрунтовані основні педагогічні вимоги щодо застосування цих методів на уроках фізкультури. І досі недостатньо висвітлені в педагогічній і в психологічній літературі вікові можливості школярів щодо розуміння словесних пояснень рухів. Крім учителі-класоводи часто відчувають утруднення, коли треба вжити спеціальний термін з фізичної культур внаслідок цього, уникають словесних методів, а навчають переважно за показом, який здійснюють самі або один з учнів. З метою розробки методичних прийомів навчанні, які активізують пізнавальну діяльність учнів і сприяють оволодінню знаннями з фізичної культури, ми провели спеціальні дослідження. Результати досліджень показали, що ті методичні прийоми, які стимулюють в учнів мову і мислення при навчанні фізичних вправ, одночасно сприяють озброєнню їх знаннями про рухові дії. Засвоєнню учнями назв вправ, ігор, окремих елементних рухів, частин тіла, а також назв характеристик рухів сприяє така методика навчання, при якій поєднується виконання вправ за показом і за словом. Учитель словесно підкреслює особливості виконання певних прав, учні самі називають вправи і рухи та правила їх виконання, називають вимоги правильної постави у різних позах тощо. Зрозуміло, що для успішного засвоєння учнями знань по фізичні вправи треба враховувати вікові можливості молодших школярів. З огляду на це учитель, проводячи опитування і бесіди, з'ясовує обсяг знань учнів та рівень розвитку в них мови, пов'язаний з руховою діяльністю. Це має велике значення для того, щоб правильно планувати й постійно розвивати мову, спираючись на рухову діяльність, розширюючи межі використання словесних методів навчання на наступних заняттях з фізичної культури. Озброєння учнів знаннями про виконання фізичних вправ здійснюється в процесі вивчення матеріалу усіх розділів програми, а саме, основної гімнастики, ігор, лижної підготовки, плавання. Розглянемо на окремих прикладах використання словесних методів у навчанні різних видів фізичних вправ, зокрема, пояснення, розповіді, бесіди, команди, підрахунку. Пояснення — це опис техніки виконання рухової дії, особливостей і правил її виконання, змісту й правил ігор. Воно звичайно поєднується з показом учням рухової дії. В методичній літературі немає єдиної думки про способи поєднання слова і показу у навчанні конкретних фізичних вправ, що передбачаються програмою для молодших класів. Немає таких рекомендацій і щодо вивчення основних положень і рухів рук, ніг, тулуба, голови. Поєднання названих вправ і положень утворює так звані загальнорозвиваючі вправи, які є своєрідною школою виховання культури рухів. Щоб визначити найефективніший спосіб поєднання і показу для свідомого засвоєння загальнорозвиваючих вправ, ми провели спеціальне дослідження. У перехресному експерименті вивчалась ефективність опанування учнями І класу загальнорозвиваючих вправ за трьох способів поєднання слова і показу: а) рух одночасно показувався і називався учителем; б) показ передував називанню рухів; в) називання рухів передувало їх показу. У результаті дослідження встановлено, що найкращі наслідки дає таке поєднання слова і показу, коли на першому етапі навчання вчитель один раз називає і відразу ж показує рух, а діти виконують його за вчителем; на другому етапі закріплення і вдосконалення проводиться тільки за словом учителя. Така послідовність досить ефективна тому, що кожне називання наступного руху спрямовує увагу школярів, викликає орієнтувальну реакцію і готовність до дії. При поєднанні слова і показу діти пов'язують конкретні образи рухів з їхніми назвами. Дальше формування рухових умінь здійснюється в учнів через мову і мислення. Поряд з оволодінням руховою дією діти засвоюють і назви рухів, що складають її. Таким чином, у процес вивчення фізичної вправи активно включаються мова і мислення. Коли ж показ і слово поєднуються одночасно або раніше демонструється дія, а потім промовляється слово (назва руху), діти обирають найлегший шлях: вони копіюють рухи вчителя, залишаючи поза увагою їхні назви та конкретний зміст. Рухові вміння, вироблені з активною участю мови, відрізняються від умінь, набутих методом наслідування, тим, що учні можуть їх виконувати і певною мірою перебудовувати за словом учителя. Вироблення в школярів уміння виконувати рухи за словом учителя відіграє позитивну роль у розвитку та вдосконаленні процесів регуляції рухових актів за допомогою усного і внутрішнього мовлення. Розвиток в учнів на уроках фізкультури внутрішнього мовлення є важливим педагогічним завданням. Виконати його означає підвищити розумову активність дітей, збагатити словниковий запас, розвинути логічне мислення, прищепити вміння складати план певної рухової дії і виконувати дію за цим планом. Можна стверджувати, що чим активніша участь внутрішнього мовлення у руховій діяльності, тим краще ця діяльність усвідомлюється, тим досконаліше здійснюється довільне регулювання рухів. Ефективними прийомами розвитку в учнів усного і внутрішнього мовлення на уроках фізкультури є такі, як словесний опис виконаної вправи (перелік того, що і як виконував учень), словесний опис вправи, що буде виконуватись, перелік недоліків у виконанні рухів, перелік основних вимог до правильного виконання певної вправи тощо. Вчитель ставить завдання учням у такій формі: «Подумайте, як виконується ця вправа, з яких рухів вона складається?», «Який порядок та особливості виконання рухів?» тощо. Така постановка запитань змушує всіх дітей спочатку вдаватися до внутрішньої мовної діяльності, а потім і до усного мовлення. Формування в учнів здорового способу життя на підставі здоров’язберігаючих та інтерактивних технологій У сучасному суспільстві життя та здоров’я людини визначаються як найвищі людські цінності. Батьків і педагогів сьогодні надзвичайно хвилює таке питання: як допомогти дітям бути здоровими, сильними, витривалими? Актуальність досвіду: В народі кажуть "Або ви турбуєтесь про своє здоров’я, або воно потурбує вас." У сучасному суспільстві життя й здоров’я людини визначаються як найвищі людські цінності. Батьків і педагогів сьогодні надзвичайно хвилює питання допомогти дітям бути здоровими, сильними, витривалими. Адже, на жаль, несприятливі соціально-економічні умови сучасної України, важка екологічна ситуація, інформаційне перенасичення та інтенсифікація навчального процесу викликають тенденції до погіршення здоров’я дітей і учнівської молоді. Здоров’я цієї вікової групи особливо важливо, тому що, за оцінкою фахівців, приблизно 75% хвороб дорослих є наслідком умов життя в дитячі та юнацькі роки. Майже 90% дітей, учнів, студентів мають відхилення в здоров’ї, а більше 50% - незадовільну фізичну підготовку. Україні необхідно покоління з високим рівнем освіченості, культури і здоров’я, здатне сприймати загальнолюдські цінності, творчо, продуктивно та довго діяти в будь-якій галузі соціальної практики. Головне завдання дорослих полягає в тому, щоб сформувати в українців свідоме ставлення до власного здоров’я. Утвердження загальнолюдських цінностей, збереження здоров’я громадян України є винятково актуальною проблемою сьогодення. Тому метою своєї діяльності вважаю збереження і підвищення рівня здоров’я учнів, формування здорового способу життя, готовності до подолання труднощів життя. Мета реалізується через наступні завдання: • виховання потреби і умінь самостійно займатися фізичною культурою і спортом; • розширення функціональних можливостей організму і укріплення здоров’я; * розвиток рухливих якостей; • формування культури здорового способу життя учнів як у навчальний, так і позаурочний час; • формування особистісно-ціннісного ставлення до здоров’ю та усвідомленої потреби у здоровому способу життя. Науково-теоретична база актуальності проблеми підкріплена нормативно-правовими документами: законом України "Про освіту", "Про фізичну культуру і спорт", Державною національною програмою "Освіта" ("Україна ХХI століття"), Цільовою комплексною програмою "Фізичне виховання – здоров’я нації та Національною програмою "Діти України", Державним стандартом загальної середньої освіти, технологія інтерактивного навчання (Дж. Шерман, Г. Фріц, С. Ренегар, Дж. Фредерік, О. Пометун, Л. Пироженко). Провідна наукова ідея: впровадження здоров’язберігаючих та інтерактивних інноваційних технологій на уроках та позакласних заходах з фізичної культури з метою формування здорового способу життя. Інноваційна значущість - активність оздоровчої діяльності, здатності до спілкування з валеологічної тематики, умінні розробляти індивідуальну оздоровчу систему й вести здоровий спосіб життя. Технологія реалізації: здоров’язберігаючі та інтерактивні технології. Здоров’язберігаюча технологія-це побудова послідовності факторів, що попереджують руйнування здоров’я при одночасному створенні системи сприятливих для здоров’я умов. Під здоров’язберігаючими технологіями вчені пропонують розуміти: • сприятливі умови навчання дитини у школі (відсутність стресових • ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання); • оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, • статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм); • повноцінний та раціонально організований руховий режим. Зупинимось на технологіях здоров’язбереження, які використовуються у нашій школі. Це психологічні технології, наприклад: • психогімнастика- допоміжний метод, який спирається на невербальну експресію, перш за все на міміку та жести - взагалі на рух. Це дає можливість глибше заглянути у переживання інших і наблизитися до розуміння цих переживань; • прогулянки на природі; • емоційний комфорт: куточки настрою, дні радості; • сімейне консультування. Наступна технологія- це рухова активність, завданням якої є: • корекція порушень постави; • зміцнення серцево-судинної і дихальної систем за допомогою виконання • дозованих навантажувальних вправ; • зміцнення м’язів, розвиток гнучкості тіла; • навчання спортивним оздоровчим технологіям. Прикладом технології рухової активності, яка використовується у нашій школі є: щоденна гімнастика до занять, комплекси дихальної гімнастики, фізкультхвилинки, заняття на тренажерах, пальчикова гімнастика тощо. Також я вважаю, що потрібно формувати культуру здорового способу життя учнів як у навчальний, так і позаурочний час. Серед форм та методів процесу формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя пріоритетна роль належить активним методам, що ґрунтуються на демократичному стилі взаємодії, спрямовані на самостійний пошук істини, розвиток здібностей дитини і сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи і творчості. Разом з учнями ми розробляємо сценарії і проводимо спортивні свята, конкурси такі, як: • "Веселі старти" для учнів початкової школи; • "Козацькі забави" для учнів 5-6 класів; • огляд-конкурс "На зарядку становись!" для учнів 3-11 класів; • спортивні змагання, присвячені Дню захисника Вітчизни для юнаків 9-11 класів; • спортивне свято, присвячене Дню 8 Березня "Ми з мамою робимо все разом" та інші. Під час проведення таких заходів у учнів формується ставлення до власного здоров’я як до найвищої соціальної цінності, загальна фізична працездатність, навички співробітництва, ефективного спілкування, відчуття прекрасного у житті, природі, мистецтві; відсутність акцентуацій характеру та шкідливих поведінкових звичок, здатність до саморегуляції, самовиховання. Виявляється, що гумор є і педагогічним засобом також, в основі якого лежить усвідомлення учасниками комунікацій різного виду невідповідностей (між очікуваним і тим, що трапилося, між видимим і реальним і т. д.), пов’язаних з комічним ефектом, знімає психологічну напругу і сприяє створенню доброзичливих взаємин. Для вчителя розвивати в собі і в своїх вихованцях почуття гумору - це означає сприяти зростанню творчого потенціалу своєї особистості і особистості підлітків. Хороший жарт у вдалий момент здатний згуртувати учнів, розкрити сенс подій і будь-яких явищ. Посмішка - велика сила, сміх - здоров’я. "Мати гарне здоров’я - це мати почуття найвищого блаженства, що дозволяє людині говорити із задоволенням "Я почуваю себе чудово! Я живу чудово!" - писав творець однієї з популярних сьогодні систем оздоровлення Бречч. Інтерактивна форма діяльності учнів на уроці фізичної культури – це специфічна соціально-педагогіна структура (система організації) процесу формування фізичної культури особистості (дитини, учня, дорослої людини), яка здійснюється шляхом взаємодії з метою збагачення індивідуального і суспільного досвіду в контексті фізичного і духовного вдосконалення. У процесі аналізу педагогічного досвіду вчителів фізичної культури, співбесід більш інформативними вважаю вислови педагогів у контексті використання інтерактивних форм діяльності учнів на уроках. "Намагаюся зробити так, щоб учні не втрачали здатність дивуватися й радіти кожному своєму кроку…Збуджую в своїх вихованців енергію, людяність духу, прагнення правди, добра, справедливості. На уроках чиню заслін легковажному ставленню до справи, бездумності й недисциплінованості." Учень виявляє свою ініціативу й творчість у справі, творцем якої себе відчуває. У цьому зв’язку ефективними прийомами вважаю використання рольових ігор, змагань з різними завданнями. Стимулюють фантазію, творчу уяву та інтелектуальну активність практичні роботи щодо перевірки стану свого здоров’я, рівня фізичної підготовленості тощо. Уяву, образне мислення, асоціативність та оригінальність думки учні розвивають, виконуючи вправи під музичний супровід. Я часто проводжу уроки з використанням інтерактивних форм. Йдеться про організацію кооперативного навчання, коли індивідуальні завдання переростають у групові. Кожний член групи вносить унікальний вклад у спільні зусилля, а зусилля кожного члена групи потрібні та незамінні для успіху всієї групи. Кооперативна (групова) навчальна діяльність – це форма організації навчання учнів у малих групах, об’єднаних спільною навчальною метою. Кооперативне навчання відкриває для учнів можливості співпраці зі своїми однолітками, дає змогу реалізувати природне прагнення кожної людини до спілкування, сприяє досягненню учнями більш високих результатів засвоєння знань і формування вмінь. Така модель легко і ефективно поєднується із традиційними формами та методами навчання і може застосовуватися на різних етапах навчання. Також на уроках використовую метод колового тренування та творчі завдання у групах. Наприкінці уроку я використовую фронтальну форму інтерактивного навчання, що передбачає одночасну спільну роботу учнів усього класу. Наприклад, обговорення проблеми у загальному колі ("Мікрофон"), коли надається змога кожному по черзі висловити свою думку чи позицію відносно виконаної роботи. Спостереження за учнями у процесі інтерактивної форми діяльності на уроках фізичної культури дозволило визначити такі позитивні ознаки: • у всіх учнів підвищується рівень свідомої активності під час виконання вправ; • кожен учасник групи може обирати власний темп виконання вправи, що дозволяє індивідуалізувати процес вправляння; • під час такої форми діяльності власний вклад у колективну справу може внести учень у будь-якому стані здоров’я; означене особливо важливо для тих, хто має психофізичні обмеження; • подібна форма діяльності учнів дозволяє вчителю визначити рівень авторитета кожного серед своїх однолітків, та у наступному-сприяти його підтримці або підвищенню. Висновки: Появу інтерактивних форм діяльності учнів на уроках фізичної культури можна визнати як тенденцію в діяльності вчителів у контексті особистісно зорієнтованої педагогічної парадигми та розвитку в них креативного мислення. Використання означених форм навчання учнів сприяє трансформації їхньої діяльності в бік особисто значущої. Подальша систематизація педагогічного досвіду, класифікація теоретичних і практичних розробок з означеної проблеми та укладання на цих засадах технологій, технологічних карт сприятиме розвитку педагогічної інноватики з формування культури здоров’я особистості. Формування у школярів здорового способу життя і стійких здорових звичок, а також свідомого ставлення до власного здоров'я і рівня фізичної підготовленості, є найголовнішим соціальним завданням всього шкільного співтовариства, яка в нашій школі здійснюється на підставі здоров’язберігаючих та інтерактивних технологій та інноваційних підходів до організації навчально-виховного процесу.